Галина Тарасюк 

Вона працює в українській прозі не в білих рукавичках, а як той чорнороб, гостро відчуваючи больові точки в суспільному організмі нинішньої України. У той час, як деякі постмодерністи, граючись словами, задовольняються здебільшого поверхневим зрізом сучасності, забуваючи про те, що людині в нинішніх умовах знецінення духовних цінностей потрібно повернути гідність, провернути душу, Галина Тарасюк, немов плугатар, іде за плугом, оголюючи цілі пласти кричущих соціальних проблем людини. Вона  захищає українську мову на всіх рівнях,  українське село українську пісню, національну культуру взагалі. 

    «Без Буковини я б не знала України у всій її духовній розмаїтості, не осягнула б української історії у всьому її трагізмі та величі. Без Буковини не було б мене як письменниці», – зізнається Галина Тимофіївна. Поетичний світ поетеси вражає непересічністю думки, непідробним пронизливим патріотизмом, інколи мудрою самоіронією і обов’язковою щирою сердечністю – жіночою, материнською. А проза – гостросоціальна,  яка чутливо реагує на болючі проблеми сьогодення і в певному сенсі є першопроходцем у художній розробці нових тем, таких, як українське заробітчанство,  дитяча безпритульність…  

Коментарі